П’ять важливих запитань громадянам. Питання друге
Отже, президент України Володимир Зеленський оголосив своє перше запитання до так званого “загальнонаціонального опитування” у день місцевих виборів 25 жовтня 2020 року. Воно не вразило вишуканістю, позаяк є суто популістським: “Чи потрібно запровадити довічне ув’язнення за корупцію в особливо великих масштабах?”
Для плебсу відповідь очевидна – потрібно. Утім в Україні вже на раз спалахували великі корупційні скандали – починаючи від “вишок Бойка“, завершуючи “справою Свинарчука“. Результати відомі всім – інформаційного шуму було багато, а результатів як кіт наплакав. Маючи вправних юристів обвинувачені за умов неефективної правоохоронної і суддівської систем можуть почуватися спокійно – зрештою в разі чого можна розраховувати і на гуманний Європейський суд з прав людини.
Та й пропонувати довічно годувати корупціонерів за кошт платників податків, коли прем’єр-міністр Шмигаль вже анонсував, що 15 років не буде пенсій, якось нелогічно.
Підказую Зе!Команді – вистачить конфіскації, років 10-15 в’язниці і пожиттєвої заборони займати посади. Головне – конфіскація має бути не проста, а в усіх членів родини корупціонера (колишніх також), які не зможуть довести законність своїх статків (і за таке крутійство їх садити також). Як то кажуть – випалювати напалмом.
Крім того, бажання Зеленського садити корупціонерів пожиттєво не зрозуміють на Заході. Україна має зобов’язання перед Європейським Союзом щодо узгодження законодавства і такий гучний азійський піар-крок навряд чи вписується у європейські практики. З таким же успіхом можна пропонувати розстрілювати корупціонерів – плебсу сподобається більше.
Корупція, звісно, зло, утім навряд чи варто питати в народу як слід з нею боротися, коли майже чверть ВВП України перебуває в тіні і така ситуація абсолютно не хвилює, а швидше влаштовує український плебс.
А ось нагальніший виклик для України – зовсім не корупція, а російська агресія. Те, що вона триватиме, поки Україна мулятиме очі мешканцям Кремля (тобто постійно) – не викликає сумнівів. А ось скільки громадян України готові захищати свою Батьківщину – питання найвищого пріоритету. 59%, які висловили готовність захищати Україну зі зброєю в руках – це надзвичайно мало. Хоча б тому, що під час опитувань люди на словах схильні бути кращими – хто ж перевірятиме на ділі?
Тож друге питання влади до народу мало б бути таким: Чи перевірив ти свої дані у військовому комісаріаті за місцем своєї реєстрації?
Чи ти “пєрєсєлєнєц” з Донбасу та Криму. Чи ти студент. Чи ти хіпстер. Сходи і уточни свої паспортні дані, освіжи військовий квиток, онови номер мобільного, аби тобі могли зателефонувати чи прислати СМС. Це не призведе автоматично до призову, але це дасть змогу військовим, які воюють проти Росії зрозуміти – що робити в разі “Часу Ч” – готуватися героїчно померти за “пєрєсєлєнцев”-студентів-хіпстерів, чи мати таку підтримку, яка донесе український прапор до Владивостока транзитом через Москву.
P.S. І врешті – перейменуйте вже “День захисника України” на День Захисників України, бо це не лише про чоловіків, а й про жінок, та всіх, хто воював за волю України протягом всієї нашої історії.
