Чому США вийшли з Афганістану і як помиляються світові аналітики?

Хаотичний вихід США з Афганістану! Геополітична поразка Вашингтону! Критична помилка Байдена! – такі або приблизно такі оцінки найчастіше зустрічаються в аналітичних та інформаційних оцінках виведення американських військ та союзників з Афганістану. Та чи насправді такі оцінки відповідають реаліям? Аж ніяк.

Чому США вийшли з Афганістану?

У 2012 році світ побачила книга американського геостратега Збігнєва Бжезінського «Стратегічне бачення. Америка і криза світової влади». Схематична суть книги – головним суперником США на світовій арені повстає Китай. Зважаючи на темпи розвитку Піднебесної, у Штатів небагато Шансів витримувати конкуренцію і особливо претендувати на роль світового лідера. Аби залишитися в глобальній політиці Вашингтон мусить здійснити болючі але необхідні кроки.

Бжезінський виділяє такі системні проблеми американського суспільства:

1. Зростання державного боргу (у червні 2020 року він сягнув 26 трильйонів доларів) разом зі старіючим населенням США. Якщо Штати не зарадять цій проблемі, то наслідки будуть катастрофічні – внутрішні проблеми спричинятимуть втрати на міжнародній арені, позаяк у тому числі це впливає на фінансову здатність США вести «необхідні війни».
2. Помилкова фінансова система США. Йдеться про фінансову бомбу уповільненої дії, що загрожує світовими кризами на кшталт 1998 і 2008 рр., а також моральне обличчя американського бізнесу – жадібність, спекуляції, безвідповідальність, що викликають гидливість як в США, так і у світі.
3. Нерівність доходів, що пов’язане зі зменшенням економічної мобільності населення. У перспективі це формує небезпеку для суспільного консенсусу і стабільності демократії. Ці чинники є вкрай потрібними для ведення ефективної закордонної політики США. Параметр нерівність доходів ставить США на одному рівні з Росією та Китаєм в рейтингу найбільших економік світу (вища нерівність лише в Бразилії). А економічна мобільність є найнижчою серед розвинених країн.
4. Занепад інфраструктури. В розвитку інфраструктури США значно поступаються Китаю, Японії та Європі. Якщо в Китаї вже є потяги швидкістю 600 кілометрів, то в США швидкісної залізниці немає взагалі. А за зовнішніми оцінками летовищ і доріг Штати мають D в межах оцінювання від A до F. Не зайве нагадати, що якісна інфраструктура є обов’язковою передумовою для ефективного економічного зростання.
5. Низька якість освіти американців. США видає найбільше у світі грошей на навчання у школах, утім учні мають найнижчі досягнення у світі. Американці мають надзвичайно обмежені знання про світ, що їх оточує. Це стосується основ географії світу, поточних світових подій, ключові моменти світової історії. Таке незнання спричиняє все більш обмежений доступ до публікацій на міжнародну тематику. Замість правдивих повідомлень зі світу користувач отримує цікавинки з життя зірок. Незнання спричиняє до того, що суспільство більше піддається демагогічно підживлюваним страхам, зокрема у випадку терористичних нападів. Це у свою чергу збільшує вірогідність саморуйнівних ініціатив в закордонній політиці. Суспільне незнання спричиняє до появи у США політичного середовища приязного екстремістським спрощенням, що просувається зацікавленими лобістами (Ця теза Бжезінського побачила світ за 4 роки до приходу до влади Дональда Трампа, який керувався саме такими екстремістськими спрощеннями на міжнародній арені). Тоді як погляд має бути спрямований на нюанси у щораз складнішій реальності.
6. Надзвичайно поляризована політична система США. Підживлювана купленими медіа вона ускладнює політичний компроміс. Бжезінський тут як у воду дивися – кульмінацією цієї політичної поляризації стали президентські вибори в США у 2020 році і штурм Капітолію прихильниками Трампа.

Отже, як видно з аналізу Збігнєва Бжезінського, Сполучені Штати Америки мають надзвичайно серйозні внутрішні проблеми. Якщо Вашингтон не почне вирішувати їх негайно, то США повторять долю Римської Імперії.

На заваді вирішення внутрішніх проблем головним чином стоїть «довга імперіалістична війна» США. Афганістан і непотрібна війна в Іраку – все це вимагало неймовірних коштів, які Білий Дім міг би скерувати на вирішення своїх внутрішніх питань. Відтак Бжезінський вказав, що для американської влади найкращим рішенням є вихід з Іраку і Афганістану.

Що ми маємо нині?

14 квітня 2021 року президент США Джозеф Байден оголосив про виведення військ з Афганістану. 20-річна присутність США в Афганістані коштувала американським платникам податків 1 трильйон доларів.

26 липня 2021 року президент США Джозеф Байден оголосив про завершення військової місії в Іраку. Війна в Іраку та військова присутність коштувала США більше 2 трильйонів доларів.

11 серпня 2021 в США схвалили план модернізації інфраструктури на 1 трильйон доларів США.

Отже, тут проглядається чіткий план нинішнього президента США – найперше модернізувати свою інфраструктуру, яка відстає від азійської та європейської, спрямувати зусилля на розбудову власної економіки і підвищити рівень добробуту та освіти власного населення. Для того, аби мати достатньо ресурсу для цих амбітних завдань, Білий Дім мусить зокрема відмовитися від надзвичайно дорогих військових операцій за кордоном, які витягують соки з американської економіки на речі далекі від інтересів американських громадян.

Недаремно президент США Джозеф Байден під час свого першого візиту до Європи в червні 2021 року головним чином апелював до громадян США, коли коментував чи то зустріч з президентом Росії Владіміром Путіним, чи то консультації із союзниками рівня G7 і НАТО.

Як помиляються світові аналітики?                        

Оцінки світових і американських аналітиків щодо виходу американців з Афганістану та Іраку на диво тенденційно вказують на помилковість політики Байдена.

Якщо говорити про внутрішньополітичний американський аспект, то Байдену пророкують втрату політичних рейтингів, що призведе до його поразки на наступних виборах. Утім, не варто забувати, що президенство Байдена лише перетинає половину першого президентського терміну. Виведення військ з Афганістану, а потім завершення місії в Іраку за часом викличе електоральний негатив задовго до наступної виборчої кампанії. Настільки задовго, щоби з’явився перший успіх від плану модернізації інфраструктури – це легко переконає внутрішню американську аудиторію у слушності завершення далеких і незрозумілих військових компаній.

Джозеф Байден вже майже 50 років у політиці, тож досвіду політичних рішень йому не позичати. Один невеликий штрих до політичної віртуозності Байдена. Амбітна віце-президентка США Камала Харріс мала бути зіркою Білого Дому. Вона позиціонувалася як наступниця «дідуся» Байдена, який під час виборчої кампанії говорив, що йде на один термін – що він стане «перехідним президентом», який з’єднує сучасність зі старою Америкою. Утім, дідусь Байден вже не виключає участь у виборах 2024 року, а Камала Харріс втрачає рейтинги після того, як президент доручив їй займатися питаннями міграції з Мексики та Центральної Америки. Ця тема не має вирішення, а кожен політик, хто нею починає займатися, розбивається в мур невирішених питань. Як свого часу розбився віце-президент Байден, коли колишній його шеф, президент США Барак Обама так само доручив йому займатися мігрантами. Це коштувало Джозефу Байдену програної кампанії в середовищі Демократів за участь у президентських виборах 2016 року.

Інші оцінки виходу США з Афганістану від аналітиків стосуються геостратегії. Вважається, що ексодус відбувся без консультацій із союзниками і навіть без політичної стратегії евакуації. Цей крок підважив 20 років праці та жертв, створив ймовірність гуманітарної катастрофи і стратегічно створив дві головні проблеми: вплинув на довіру до США і створив порожнечу, яку негайно заповнять сусідні потуги Афганістану.

Пакистан завжди давав і даватиме зелене світло Талібану. Щодо Індії, то США усунули безпековий чинник для Нью Делі, віддаючи Афганістан Ісламабаду. Також Пакистан може бути троянським конем для китайських інтересів зважаючи на економічний союз двох країн. Врешті, Китай зацікавлений інкорпорувати Афганістан у свій проєкт Один пояс, Один шлях і потребує доступу до величезних афганських покладів міді, літію і нафти.

Утім не все так просто. Зі встановленням контролю над Афганістаном Китай матиме майданчик для експансії у Центральну Азію. Це безпосередньо загрожуватиме інтересам Росії в регіоні, яка не має жодних інструментів для стримування просування китайських інтересів до Таджикистану, Туркменістану, Киргизстану та Узбекистану.

Вихід США з Афганістану створює нові серйозні виклики не лише для Росії. Це стосується іншого суперника США на міжнародній арені – Ірану. До 2001 року шиїтський Тегеран разом із  Москвою та Нью-Делі формував Північний альянс, що діяв проти суннітського Талібану і пуштунів. З приходом до Афганістану США у 2001 році, ця проблема для Ірану зникла – до сьогодні. Нині Тегеран має цілий букет проблем після формування уряду Талібану. Йдеться не лише протистояння шиїтів та сунітів. Йдеться про неконтрольованість 950 кілометрів ірано-афганського кордону і це створює передумови для наркотрафіку та хвилі мігрантів, а це мільйони афганців, які Тегеран муситиме або залишити в себе, або спробувати випровадити далі – до Європи. Єдиний безпечний шлях для афганських біженців пролягає через Туреччину, але Анкара почала будувати стіну на кордоні з Іраном ще у серпні 2017 року – чи це не доказ того, що союзники Вашингтону почали готуватися до зміни ситуації в регіоні ще до того, як американці покинули Афганістан?

Парадоксально, але зважаючи на реакцію регіональних гравців навколо Афганістану, США коштом своїх платників податків фактично створювали безпечні умови для Ірану, Росії та Індії. Нині ситуація кардинально змінюється.

Чи означає це, що Сполучені Штати Америки відмовляються від світового лідерства, від своїх союзних зобов’язань та від стримування Китаю?

Загляньмо ще раз до Бжезінського. Позиція засаднича – в сучасних умовах одноосібне лідерство будь-якої країни нереальне. Відтак користуючись принципом «тримай друзів поруч, а ворогів ще ближче», єдиним виходом для США є створення коаліції із Китаєм. Йдеться про політику прагматизму, де Вашингтон дбатиме про свій інтерес і відкине деструктивну ідею війни проти Пекіну. Фактично йдеться про поділ Євразії на зони впливу. США залишатимуться зі своїми західними союзниками та вірними союзним зобов’язанням Японії та Південній Кореї. Більше того, аби зняти із себе фінансова навантаження, Вашингтон підтримує мілітаризацію цих далекосхідних союзників.

Натомість Китай матиме можливості маневрів в Азії – зокрема це стосуватиметься як Афганістану, так і експансії до Центральної Азії. Ознаки потепління і навіть співпраці між США і Китаєм вже можна побачити на прикладі спільного голосування в ООН щодо хунти в М’янмі за якою проглядаються інтереси Москви, чи за послабленням політики США щодо китайської корпорації Huawei проти якої активно виступав попередник Байдена і популіст Трамп.

Зрозуміло, що Сполучені Штати Америки не дадуть Пекіну повної свободи дій – країни мають різні інтереси на Євразійському континенті, в Індо-Тихоокеанському регіоні, в Африці та у Південній Америці. Втім «погляд має бути спрямований на нюанси у щораз складнішій реальності» конструктивного партнерства США і Китаю.