The міф – оманливі 73% Зеленського і чого не розуміє президент
У новорічному зверненні на порозі 2020 року президент України Володимир Зеленський зокрема сказав: “То хто ж ми? 73%, які обрали президента. 25%, які його не сприймають”. Якщо Зеленський визнав, що не розуміє українців, то може варто йому пояснити кілька речей?
Спочатку помилка фактологічна – Зеленський не має 73% підтримки і ніколи її не мав. Від кількості виборців внесених у реєстр Центральної виборчої комісії за Володимира Зеленського 21.04.2019 року проголосувало 45.67% осіб. Так само, за партію Слуга народу на позачергових виборах до Верховної Ради України 21.07.2019 року проголосувало 21.36% осіб.
Цифри, що самовпевнено лунають від владців (73% і 43%)- це пропорція отриманих голосів порівняно із конкурентами.
Ще раз – результат Зеленського – 45.67%, а результат партії Слуга народу – 21.36%.
Чому на це потрібно звертати увагу? Бо ані нинішній президент України, ані його партія не мають підтримки виборців, якою вони тішаться. Вони не мають підтримки навіть половини населення України, хай там що їм приписують соціологи.
Іншими словами, нинішня владна команда не має суспільної легітимності. Тому дивно спостерігати за поважніло-збронзовілим поглядом гаранта чи зверхнім закочуванням очей представників його команди. Наприклад, Сергія Сивохи – партнера Зе по цеху коміків, народного депутата України і позаштатнього радника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України з питань реінтеграції та відновлення Донбасу.
Зважаючи на заяви останнього, складається враження, що нинішні владці схопили Бога за бороду, коли сміливими мазками малюють картину своїх майбутніх дій.
Тут і бажання скасувати Контрольні пункти на в’їзд і виїзд (КПВВ) з окупованими районами Донбасу. Тут і заява іншого шоумена та бізнес-партнера Зеленського Максима Ткаченка про залучення до української влади тих, хто нині працює на окупованих територіях (Ткаченко, як і Сивохо, є і нардепом, і радником в РНБО). Тут і ефір з участю Сивохи на телеканалі кума Путіна Віктора Медведчука в компанії Гришка, що співав на антимайдані, і Карамазова, який восени 2015 року заявляв, що Україна і Росія – це одна велика імперія.
І врешті ще один аспект, що виокремлюється останнім часом – релігійний. Згаданий Сивоха на згаданому ефірі телеканалу “112 Україна” під акомпанемент привітань т.зв. “Української православної церкви” (частина Російської православної церкви), заявив про важливість церкви (вгадайте якої?) для досягнення миру.
Церковна заява друга Зеленського збігається з двома знаковими речами. По-перше, із заявою Митрополита Православної церкви України Епіфанія про перешкоджання з боку обласних держадміністрацій переходам парафій від УПЦ МП до ПЦУ. По-друге, із дописом боксера Василя Ломаченка про віру і російський спецназ.
Підсумовуючи написане, дуже схоже, що войовнича меншість хоче здійснити в Україні реванш проросійських і антиукраїнських сил. Розрахунок на дискредитацію Євромайдану і Помісної церкви, розпорошеність українського суспільства, промивання мізків та управління за допомогою емоцій.
Але не вийде.
У свіжому бестселлері “Викрадачі вогню” є частина про те, як елітний підрозділ США DEVGRU і компанія Google вкладають величезні гроші і ресурси, аби знайти спосіб налаштувати групи людей на одну хвилю. Там вважають, що майбутнє за групами із високим рівнем злагодженої ситуативної співпраці без слів, без координації та ієрархії.
Читаючи про роботу мозку та почуття індивіда “в потоці” я зрозумів, де це я спостерігав раніше – на Євромайдані. Де люди не змовляючись гуртувалися, будували барикади, кооперувалися, допомагали, рятували, воювали… Потім це перейшло на російсько-українську війну, де добровольці робили те, що належить, а інші частина суспільства їм допомагала. Українці демонстрували те, що усіляким антимайданам, спецпризначенцям, тітушкам і кремлівцям ніколи не вдавалося досягнути, а отже і перемогти.
Так ось автори “Викрадачів вогню” стверджують, що стан “потоку”, коли мізки налаштовуються на зовсім інші хвилі, притаманний не всім людям – на це здатні особливі люди, а ті, хто відчув цей “потік”, зможуть його повертати знову. Власне останнє довела подібність між Помаранчевою революцією і Євромайданом.
Хто би не легковажив українців, є спускові гачки, які здатні запускати події на кшталт 2004-го і 2014-го років. Це “триггери”, що здатні об’єднати українців попри їхню позірну роз’єднаність. І схоже, що Зеленський зі своєю командою цього не розуміє. Тим гірше. Для нього.
