Справжня порнографія – це Кримінальний кодекс України
Чому українське правосуддя не має перспектив без зміни Кримінального кодексу?
2 березня в Україні майже непомітно пройшла новина про те, що поліція оголосила підозру 27-річній жінці. Бо вона розміщувала в інтернеті свої інтимні фото і відео. Матеріали визначили як порнографічні, тож за це жінці світить до 7 років в’язниці. Подібна новина не виняткова. Ось побіжно короткий результат пошуку: на Чернігівщині за поширення порнографії затримали біженця, на Київщині жінку затримали за створення і продаж порно, на Дніпропетровщині також “викрили” жінку за виготовлення порно власного виробництва, на Чернівеччині за порно спіймали 20-річного хлопця, на Івано-Франківщині за порно власного виробництва затримали студентку.
Насправді таких новин багато. За цими нібито смішними повідомленнями людям “світить” від трьох до семи років. А це означає зламані долі молодих громадян України. Якщо вірити Вікіпедії, то поширення порнографічних матеріалів не заборонене в більшості країн розвинених демократій. Дивіться мапу на початку статті.
Натомість дивним чином в Україні не заборонена порнографія в Інтернеті:
Тобто будь-хто в Україні може безкарно відвідувати порносайти, натомість зась створювати подібні матеріали та їх оприлюднювати. Але ж це вид економічної діяльності, який цілком можна унормувати!
Проти такого унормування точно буде Національна поліція України і Міністерство внутрішніх справ. Адже ловити приватних виробників еротичних матеріалів дуже легко та приємно – сидить собі якийсь сержант кіберполіції Петренко за комп’ютером і дивиться цілими днями “порнуху”. Потім накриває він невдалого бізнесмена і звітує про викриття “страшного злочину”. За це отримує премії, Нацполіція та МВС звітують про успішну роботу і вимагають для себе все більше грошей з бюджету. Суцільний виграш.
Натомість дивним чином кіберполіція безсила проти “груп смерті” у соціальних мережах, які штовхають підлітків на реальні самогубства. На противагу валу повідомлень про затримання торговців власною “порнухою”, немає жодної новини про затримання модераторів “груп смерті”. Чи не є це реальним показником “ефективності” роботи кіберполіції?
Нещодавно віце-голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук заявив про потребу провести інвентаризацію українського законодавства. Мовляв, там багато мертвих і непотрібних норм. А як щодо інвентаризації Кримінального кодексу? Візьмімо легалізацію вироблення тієї ж порнографії.
Або ще одна цікава особливість українського Кримінального кодексу – на відміну від країн Європи в Україні немає кримінальної відповідальності за тілесні ушкодження будь-якого ступеня. Якщо, наприклад, в Польщі людина бодай легко вдарить іншу – це без варіантів кримінальна стаття. А потім ув’язнення. Бо безпека, недоторканість і повага до людини є наріжним каменем європейського правосуддя. Натомість в Україні ледь не звичною практикою є застосування сили одних громадян проти інших. І за це немає серйозної відповідальності. Можливо тому українська поліція навіть не займається легкими та середніми тілесними ушкодженнями. Як результат, громадяни не почуваються захищеними.
1 березня президент Зеленський відкрив Всеукраїнський форум “Україна 30. Розвиток правосуддя”. Під час тамтешнього виступу він пообіцяв чесні суди і реформу судів. Утім судді ухвалюючи рішення спираються також і на Кримінальний кодекс України. Невже Зеленський розраховує отримати симпатію виборців, коли буде на вуха вішати локшину про якусь чергову далеку від людей реформу? Людям потрібно відчуття безпеки тут і зараз.
Треба не ув’язнювати студентів, які спробували заробити своїм інтимним фото, а створити для них правила гри. Треба ловити справжніх вбивць, які через соцмережі доводять підлітків до самовбивств. Треба захистити громадян від вуличного насильства і дати гарантії неуникнення покарання різним гопнікам та любителям розпускати руки. Якщо підтягнути Кримінальний кодекс України до європейських норм, то й дії надбудови – тобто суддівської гілки не викликатимуть обурення суспільства і проклять на адресу всієї влади.
Думай…Те!
