Новоє Врєм’я, Дзеркало Тижня VS Polityka – чому в Україні нема ефективної передплати онлайн?
Тижневик Новоє Врєм’я запровадив платний доступ до частини матеріалів на сайті. Та перспективність такої ініціативи дуже сумнівна. Оцінюючи ситуацію в ширшому контексті, тут більше мінусів, аніж плюсів і насамперед проблема у самому виданні. Чесно кажучи, ініціатива головреда не варта уваги. Та це збіглося з моїм наміром написати порцію критики про систему передплати самого тижневика Нового Врємєні, якою я користувався певний час. Зважаючи, що тривалий час я передплачував онлайн найпопулярніший польський тижневик Polityka, то є із чим порівнювати.
Почну з кінця. Десь в січні мені потрібно було знайти статтю на НВ. Я точно знав, що стаття в номері, який я вже купив. Тож, зайшов за допомогою свого Facebook-акаунту в передплату онлайн і… тут на мене чекала неприємна несподіванка. Виявляється, передплачені мною видання (тобто ті журнали, які я вже купив) мені не належать – напроти кожного журналу висіла ціна. Мовляв, хочеш читати – плати (фото нагорі).
Чому ж таке жлобство Нового Врємєні мене обурило? Бо попри те, що я певний час вже не передплачую тижневик Polityka, я в будь-який момент можу там зайти у свій особистий кабінет і вільно читати чи скачувати будь-який куплений мною номер. Відчуваєте різницю?
Ось знімок екрана польського тижневика:
Під цифрою один – мій кабінет з унікальним лого і паролем. Два – моя поличка, де збережені всі куплені видання. Три – напис, що нагадує: Тут показуємо твої записані статті.
Далі ще краще. Коли я відкриваю свої куплені видання, сайт пропонує не лише читанку онлайн:
Я можу скачати номер у форматі PDF і, повірте, це дуже зручно. Можна скачати номер також у форматі EPUB чи MOBI (не мій вибір). А найкрутіше – це можливість скачування звукового файлу MP3, бо видання начитує частину статей (для тих, хто хоче вивчити чи покращити польську – саме те).
Якщо відкрити першу-ліпшу статтю, то й тут цілий набір смачних “ягідок”:
Статтю можна закласти в закладку – аби не загубилася. Можна поширити в соцмережах (щоправда вийде обрізаний варіант). Можна відправити електроним листом. Збільшити чи зменшити розмір тексту чи роздрукувати.
Крім того, можна статтю і прослухати:
Так ось – нічого подібного в передплаті онлайн НВ немає. Єдиний плюс – це наявність українськомовної версії (дивно, що українськомовних надрукованих НВ немає в кіосках преси), хоча інфографіка всюди виписана російською. Серед інших мінус – НВ не запам’ятовує користувача і треба заново авторизовуватися, так само як не запам’ятовує мову і постійно підсовує язьік. Загальний підсумок – тотальна неповага до читача.
Тож якщо Новоє Врем’я замахується на запровадження платного доступу до частини сайту, тоді як передплата онлайн відверто “лажова”, то чи варто щось пояснювати далі?
В цьому контексті дивувала смерть друкованого Дзеркала Тижня, яке навіть не спробувало запровадили платний доступ до своїх статтей, за що жорстко поплатилося фізичною смертю і лишилося онлайн-фантомом колишньої слави.
Та технологічні “смаколики” в українських реаліях не головне. Ініціатива НВ брати гроші з читача приречена на поразку з дуже простої причини – в інтернеті контенту настільки багато, що читач зрештою знайде подібні тексти безплатно.
Джейсон Бреннан у свіжій книзі “Проти демократії” написав, що здобування інформації має собівартість. Коли витрати на здобування інформації перевищують переваги від володіння нею, людей це знеохочує. Економісти звуть це явище раціональним незнанням. Звісно, спочатку знайдуться охочі заплатити копієчку Новому Врємєні, та щодо потім прогноз невтішний – мало брати контентом, треба бути ще й user-friendly, а з цим у НВ засадничі проблеми.
P.S. Читав коментар, що онлайн передплата НВ буде успішною і наводили приклад словацької системи Piano. Утім, цей приклад невдалий, бо Piano мала успіх лише в Словаччині, а наприклад на польському ринку зазнала поразку – тамтешні видання самотужки почали займатися передплатою онлайн і досягли в цьому успіхів. Кожен ринок слід розглядати окремо пам’ятаючи універсальне прагнення людської істоти до “шари”.
