Потяг Київ-Варшава

Як і належить провіднику, він стояв біля вагона потягу Київ-Варшава. Звичайну перевірку білетів суворо доповнив неочікуваним питанням:

• Громадянство?!

• Україна.

• Покажіть паспорт?! – зажадав.

Не звертаючи уваги, тягну валізу до вагону:

• Тільки міліція, якщо є підстави, може перевіряти…

Потяг рушив. Провідник увійшов до купе. Вибачливим тоном почав пояснювати:

• Я знаю, що не маю право перевіряти паспорти, але мене примушують. Була нарада з митниками. Ті сказали, що якщо хтось забуде паспорт і це виявлять на кордоні, то мене оштрафують на 8 000 гривень. Або якщо, знаєте як буває, фото не так вклеєне…

!?… І давно таке “нововведення”?

З вересня минулого року…

Як Вас звати?

Вова.

ДІЯ ДРУГА. МИТНИЦЯ УКРАЇНСЬКА

• До двєнадцаті руку нє мєняют.

На годиннику вже було під першу.

• До двєннадцаті дня!.. Нє, – до двєннадцатого марта!

Весела компанія в купе праворуч від нас, схоже, лягати спати не збиралася. Двоє чоловіків та двоє жінок вечеряли.

• Смачного! – долучився до компанії новий голос. – Митниця. Перевірка документів.

Потяг стояв на кордоні. Українські митники настіж відкривати двері всіх купе. Поодинці коридором пройшло десь зо п’ять “бійців” у камуфляжах. За ними, похмуро зазираючи до кожного купе, мовчазно пройшла ще п’ятірка, але вже в мундирах. За ними дві молодички в погонах немов врожай збирали в оберемок паспорти. По тому завітала привітна жіночка у формі з багатозначною охайною валізкою в руці.

• Мета поїздки?

Навчання.

Щось везете заборонене?

Ні.

Чи маєте щось для декларування?

Ні.

Вона витягла бланки:

• Заповніть декларації.

?!

В купе зі мною їхав ще один студент. Проставили хрестики (нема ж-бо чого декларувати!), дату. Особливо потішив пункт “валюта”. В еру цифрових грошей і платіжних карток від папірця тягнуло цвіллю.

Десь за півгодини жіночка-декларація з’явилася знову. Задоволено відзначила, що дати на “деклараціях” проставили вірно. По тому як в сусідніх купе вона також схвально відзначала правильність дат, виникло враження, що митники забули календарі, а спитати який був день, посоромилися.

Дівчинка-паспортистка урочисто-похмуро пороздавала паспорти власникам.

В тамбурі під знаком «Палити заборонено» двоє пускали тютюновий дим. Як виявилося – підприємці. Прямували до Берліну.

• Комісія… – багатозначно протягнув один.

Яка комісія?

Тут пропускний пункт такий, що комісія постійно якась, тому й вимагають з усіх декларації. На інших пунктах такого нема.

Вагон їхав назустріч польським митникам.

ДІЯ ТРЕТЯ. КОНТРАБАНДА

Далі події розвивалися лише у звукових формах. Якщо праворуч вечеряла компанія (двоє «берлінців» виявилися з неї), то ліворуч від нашого купе був туалет. На час перетину митниці провідник його закрив. Але раптом в перерві між українськими та польськими митниками клозет “ожив”. Загриміли металеві панелі, а над нашими головами почулося шурхотіння. Праворуч, в сусідньому купе, чувся виразний рипучий звук скотчу. Ним щось методично і похапливо перетягували. Характерне скрипіння скотчу праворуч, доповнював приглушений жіночий голос ліворуч з туалету. Судячи з фраз жінка квапила іншу. Знову гуркіт панелей над головами. Щось пошурхотіло-потарабанило. “Скловату давай” – чувся придушений гарячковий голос. За звуками вгадувалося як якісь дрібні та не дуже пакунки уламками падали на бляху над нашими головами. Бенькіт чувся на весь вагон. Але провідник Вова, либонь, міцно спав. Все стихло так само раптово, як і почалося.

За якийсь час за звуками надворі виринуло “дзижчання” велетенських рамок, якими польські митники сканували вагони. Зауважив як рамка зупинилася десь проти нас. Потім проїхалася ще раз… Мимоволі подумалося: «А якщо знайдуть контрабанду над нашим купе, то з кого питатимуть?»

Польських митників спочатку почув у коридорі за жартами. Вони перемовлялися з пасажирами, одночасно уточнюючи мету приїзду. Затим з протилежного боку від туалету почулися інші чоловічі голоси. За польською лайкою було чутно, що вони знають, що і де шукати. Запрацювали електродрилі. Їхній зубодробильний звук та ляскоти відкручуваної обшивки примусив натягнути капці та вийти з купе. Польські митники в чорних робах, з відстовбурченими від викруток кишенями вдивлялися в дах туалету. Однокупеєць-студент зацікавлено зазирав досередини.

• Дістали! – задоволено повідомив він.

Позаяк в тісному коридорі місця не було. Довелося задовольнятися коментарями.

• Що дістали?

Мабуть, контрабанду! – захоплено видихнув він.

Його припущення було зрозумілим, бо коли я слухав шурхотіння контрабандистів, він примудрився спати без задніх ніг.

В цей час до коридору увійшли три митники з переносними терміналами в руках. Вони брали паспорти. Сканували їх терміналами і, після уточнюючих питань про мету приїзду, віддавали власникам. Біля туалету поралося ще троє митників.

• Поклич провідника! – гукнув старший у спецівці своєму колезі з терміналом в другому кінці вагону.

Провідник Вова з мокрим лобом миттю промчався коридором. Старший в спецівці поволі гортав його паспорт.

• Це не я, – гарячково шепотів йому Вова, – я нічого не знав, клянуся!

В суді будеш доказувати, – двічі повторив старший і поклав паспорт Вови в колінну кишеню спецівки.

Його колега зайшов до нашого купе і почав розкручувати стелю. Але звідти нічого не побачив. Подивився в наш студентський бік:

• Панове нічого не чули? Ніхто нічого не запихав під стелю?..

Але вже не було сенсу щось казати – польські митники вже все повитягували згори. Якимось дивом вони безпомильно розпізнали в жінках з сусіднього купе контрабандисток і почали обшуковувати їхні речі.

Тим часом провідник Вова вкотре біг до туалету з пластиковим мішком. Старший «обшук овець» зауважив:

• Бери два, бо один порветься.

Одного лантуха таки не вистачило, тож згодом провідник Вова потягнув до іншого боку вагону два мішки речових доказів. Контрабандистки зі сусіднього купе час від часу кудись поривалися і збуждено шепотіли митнику майже однакові просьби:

• Ну пожалій – хоч десять лиши… Тобі шо – шкода?

А ви мене шкодуєте? – відмахувався митник.

Підприємці-«берлінці» вийшли в коридор і зацікавлено зазирали до туалету. Більшість його бокових панелей були зняті. Занепокоєно питаю:

• То що – потяг тепер затримають?

Та ні, він приїде вчасно. Польським митникам дають 77 хвилин на огляд, тому затримки не буде, – обізнано пояснив один.

А туалет мабуть вже і не зберуть?..

Та ні – це як Лєго – розкрутив, скрутив, і все на місці, – поблажливо пояснив другий.

У вагоні було холодно. Всі порозбрідалися по своїх місцях. Із сусіднього купе долинали голоси митника і контрабандистки:

• Збирайся і висідай.

Ну пожалуста!..

Виходь, кажу тобі. Чи ти хочеш платити ще за затримку потяга?

Ну пожалуста!..

За пару хвилин все стихло. Провідник Вова закрив сусіднє купе на ключ.